Липень-серпень 2011 року, № 31

20 питань Олександру Купчишину, Послу України у Франції

Де Ви були і що робили 24 серпня 1991 року?

У цей час я працював Директором Договірно-правового департаменту Міністерства закордонних справ у Києві. Це був період відпусток, але 19 серпня 1991, коли у Москві спалахнув путч, усі дипломати були терміново викликані до Києва, і вже 20 серпня я був у Міністерстві. Отже, я був на роботі серед моїх колег, коли 24 серпня 1991 Верховна Рада ухвалила Акт проголошення незалежності України.

Коли Ви вирішили робити дипломатичну кар’єру, яку освіту Ви отримали?

Я присвятив усе своє життя дипломатії. У 1974 році я закінчив факультет міжнародних відносин та міжнародного права Київського національного університету, після цього захистив кандидатську дисертацію у галузі міжнародного права. Пізніше, у період між 1988 і 1990 роками, я був слухачем у Дипломатичній академії у Москві. Моє життя і моя робота завжди були тісно пов'язані з дипломатію, навіть тоді, коли я викладав на кафедрі міжнародного права та іноземного законодавства у Київському національному університеті.

Яким був Ваш моральний стан у роки, що передували незалежності?

Якщо говорити про мій стан як дипломата, він був дещо неоднозначним у тому сенсі, що я відчував, що представляю не лише Радянський Союз, а, перш за все, Україну. Це пояснюється тим, що Україна, а в той час УРСР, мала свою зовнішню політику як країна-засновниця ООН. Українська дипломатія мала певну незалежність, якою б відносною вона не була. І ми, перш за все, ідентифікували себе як українські дипломати, і вже після цього як радянські. Я вважаю дуже цінним і важливим, що у нас було це усвідомлення служіння своєму народові, належності до своєї нації, визначення нашої справжньої ідентичності, перш ніж по-справжньому і повною мірою віднайти її, перш ніж Україна стала незалежною. Цим усвідомленням ми керувалися у своїй роботі і також у своєму житті.

В який момент Ви зрозуміли, що незалежність України неминуча?

Я не знаю, у який саме момент, це не був один момент, ця ідея ставала дедалі більш очевидною, треба було лише дізнатися, коли це відбудеться.

Яка подія чи факт, що відбулися в Україні за останні двадцять років, найбільше на Вас вплинули?

Я б сказав, що це лавина встановлення дипломатичних відносин з різними країнами після референдуму 1 грудня 1991 року, коли український народ остаточно висловився за свою незалежність. Ми встановили дипломатичні відносини з десятками країн лише за кілька місяців, і я як директор Договірно-правового департаменту безпосередньо над цим працював. Для мене це була точка відліку, яка символізувала народження нової держави, визнаної міжнародною спільнотою, яка хотіла і була готова на рівних співпрацювати з нашою країною.

У травні цього року Україна перебрала головування у Кабінеті міністрів Ради Європи. Які основні напрямки цього головування?

У рамках свого головування Україна визначила три пріоритети: захист прав дитини; дотримання прав людини та верховенство права у контексті демократії та стабільності в Європі; зміцнення і розвиток місцевої демократії. Слід зазначити, що за словами Президента Парламентської Асамблеї Ради Європи М.Чавушоглу, ці пріоритети збігаються з пріоритетами ПАРЄ, що проявляється і в подальшому буде проявлятися в активній співпраці під час українського головування. Це головування, перше за 16 років членства України у Раді Європи, є шансом для нашої держави. Ми хочемо, щоб наші ініціативи отримали високу оцінку, ми сподіваємося показати, що демократичні процеси в Україні є незворотними, що наша країна просуває демократичні цінності та готова їх відстоювати.

Яке Ваше бачення започаткованої Євросоюзом у 2009 р. політики Східного партнерства?

Готовність Європейського Союзу розвивати відносини з країнами Східного партнерства на основі політичної асоціації та економічної інтеграції, безумовно, є позитивною для нас. Реалізація цих принципів передбачає зміцнення спільних основоположних цінностей, необхідних для отримання перспективи членства в ЄС. Тим не менш, Європейська політика сусідства у цілому та Східне партнерство як її складова є тим форматом співпраці, що ставить жорсткі рамки нашим відносинам з ЄС і, таким чином, обмежує їх. Цього недостатньо для України. Сьогодні Східне партнерство не дає чіткого бачення європейського майбутнього нашої держави. Ми вважаємо за краще розвивати наші відносини з ЄС у прямому співробітництві. Я б сказав, що ми відкриті для усіх можливостей, що відкриваються у рамках Східного партнерства, але ми не обмежимося цим у нашій співпраці з Євросоюзом.

Україна досягла значних успіхів у зміцненні цієї співпраці. Це пов’язано, насамперед, з її політичною волею і зусиллями з впровадження внутрішніх реформ, необхідних для наближення до ЄС, а не лише з інструментами Східного партнерства.

Як Ви думаєте, чи буде підписана Угода про асоціацію з ЄС під час польського головування?

Я б не хотів говорити про конкретні часові рамки, оскільки ключовим для нас є успішне завершення переговорів. Ця угода визначатиме перспективи наших відносин з ЄС на досить короткий термін, скажімо, на десять років. Тому ми повинні брати до уваги зміни, які відбулися в Україні та Європі за останні чотири роки після початку переговорів. Обсяг наших зобов’язань у рамках цієї угоди є тим самим, що й інших країн-кандидатів на вступ. Ми готові виконувати всю необхідну роботу. Але, на мій погляд, логічним є, що за свої зусилля Україна мала б отримати щось більш суттєве, ніж констатацію відкритих дверей у ЄС. Що ж стосується Вашого питання, то це правда, що польське головування створює позитивний контекст для підписання Угоди про асоціацію. Але ми повинні спочатку отримати сильний сигнал від ЄС, який би підтверджував перспективу вступу України до Європейського Союзу у майбутньому. Це має бути вулиця з двостороннім рухом.

Як Ви вважаєте, скільки часу буде потрібно Україні, щоб готовою в економічному та соціальному плані вступити до Європейського Союзу?

Знаєте, період євроромантизму, коли встановлювалися якісь часові рамки, завершився. Головне полягає не в тому, коли ми вступимо до ЄС, а у тому, аби покращити рівень життя наших громадян, розвинути економіку, створити гідні умови соціального захисту. Це те, що дозволить нам поступово наблизитися до Європи. Вступ до ЄС не є самоціллю, це, скоріше, – потужний імпульс для розвитку України. Так, це стратегічний пріоритет нашої зовнішньої політики. Але цю мету можна досягти поступово, крок за кроком, не приносячи її у жертву довільно встановленим термінам. Ми усвідомлюємо увесь обсяг та складність роботи, яку треба зробити, у нас є свій дороговказ, «маршрут». Отже, треба виконати всі завдання якомога якісніше. Тому я не думаю, що сьогодні доречно говорити про терміни вступу України до Європейського Союзу.

Посол Молдови у Франції опублікував дослідження про геополітичну архітектуру Чорноморського регіону. На Вашу думку, яку роль має відігравати Україна у цьому регіоні?

Україна вже відіграє важливу роль у цьому регіоні. Як член Організації Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС) Україна активно співпрацює з іншими країнами у таких сферах як захист навколишнього середовища, туризм, транспорт, економічний розвиток та торгівля у регіоні Чорного моря. До речі, місяць тому України передала естафету головування у Парламентській асамблеї ОЧЕС Албанії. 1 липня представника України було обрано на посаду Генерального секретаря Асамблеї. В економічному плані Україна утримує провідні позиції у перевезенні вантажів до країн Центральної та Східної Європи, а також здійснює контроль транспортних коридорів, які поєднують країни Балтійського регіону з басейном Чорного моря. Ми поглиблюємо співробітництво у цій сфері, зокрема, з Туреччиною. Україна відіграє також ключову роль в аграрному секторі регіону, в якому ми маємо значний потенціал для закріплення та розвитку наших позицій, особливо у контексті загострення світової продовольчої кризи. Отже, я бачу значні перспективи, які відкриваються для України, насамперед, у розвитку туризму, транспорту, торгівлі, сільського господарства, а також у посиленні політичного впливу у цьому регіоні.

Яким, на Ваш погляд, має бути характер відносин між Україною і Росією у найближчі роки, зокрема, в енергетичній сфері?

Наша позиція дуже проста: у двосторонніх відносинах не існує "старших братів" і "молодших братів". Ми рівноправні партнери, і наші відносини мають бути засновані на принципах прагматизму, взаємної поваги та захисту національних інтересів. Культурні, історичні, економічні зв’язки та відносини між людьми, які об'єднують нас протягом століть, роблять наше стратегічне партнерство, яке ми хочемо розвивати, ще більш глибоким і доцільним. Це партнерство має виражатися довірою у відносинах, а також готовністю обох сторін сісти за стіл переговорів і обговорити проблеми, які виникають. Після приходу до влади В.Ф.Януковича ми досягли значного прогресу у поліпшенні наших відносин з Росією. Тепер ми повинні закріпити цей успіх, ми повинні захищати наші національні інтереси в конструктивній і дружній атмосфері. Це правда, що співпраця в енергетичній сфері має особливе місце у двосторонніх відносинах між нашими країнами, де національний прагматизм також переважає. Ми сподіваємося знайти рішення у газовому питанні за рахунок підвищення енергоефективності й енергозбереження та диверсифікації джерел енергії. Ми будемо продовжувати шукати компроміс з Росією щодо ціни на газ, але, насамперед, ми повинні зменшити нашу залежність від російського газу.

Після 20 років демократичного життя, яке характеризувалося значною напруженістю, чи думаєте Ви, що українські політичні лідери досягли достатньої політичної зрілості, аби відстоювати державні, а не особисті інтереси?

На мій погляд, найкращим свідченням відповідальності нинішнього українського керівництва перед своїм народом є стабільність, яка нарешті досягнута, і реформи, які були розпочаті. Це не моя справа судити про рівень політичної зрілості наших лідерів, і я думаю, що оцінювати діяльність влади по роках, що минули з моменту здобуття нашою країною незалежності, - це спрощений підхід. Протягом цих років різні політичні сили мали можливість показати народу, що вони можуть зробити для нього, і українці зробили свій вибір.

У той час, коли Бельгія зіткнулася з сильними сепаратистськими тенденціями і напруженою ситуацією у мовному питанні, на яких основоположних принципах ґрунтується єдність України?

Так, це правда, що різні регіони України, яка є все ж таки унітарною державою, часто мають інтереси, що не збігаються. Цей основоположний принцип, про який Ви говорите, і який дозволив би зміцнити єдність нашої країни, - для мене це питання, засновані на консенсусі, і які схвалюються та підтримуються усім українським народом. Це – зближення з Європейським Союзом, політична стабільність, вихід з кризи, економічна модернізація нашої країни, розвиток демократії та дотримання прав людини. Не потрібно зосереджувати увагу на питаннях, які розділяють, потрібно разом працювати над тим, що об'єднує нас усіх.

Які основні напрямки розвитку українсько-французьких відносин?

Основні напрямки двостороннього співробітництва між Україною і Францією визначені у Дорожній карті на період 2011-2011 років, підписаній Міністрами закордонних справ під час візиту до Парижа Президента України В.Ф.Януковича 7-8 жовтня 2010 року. Задоволені позитивними підсумками попередніх дорожній карт, обидва Президенти підтвердили бажання й надалі розвивати відносини між Україною та Францією у багатьох сферах. Стосовно активізації двостороннього політичного діалогу я хотів би підкреслити особливу важливість першого візиту Прем’єр-міністра Франції Ф.Фійона до України з часів встановлення дипломатичних відносин між нашими країнами. Як Ви знаєте, 19 квітня 2011 року у Києві відбулася Донорська конференція зі збору коштів на завершення Чорнобильських проектів. Особиста участь Ф.Фійона у якості співголови конференції значною мірою сприяла досягненню позитивних результатів на цьому важливому заході. Одним з пріоритетів наших двосторонніх відносин є підтримка Францією наших європейських прагнень та процесу наближення України до ЄС. Ми сподіваємося, що зможемо завжди розраховувати на цю підтримку і на допомогу Франції у впровадженні європейських стандартів в Україні. Ми також приділяємо велику увагу розвитку торговельно-економічного співробітництва, яке зосереджується навколо діяльності Змішаної міжурядової комісії з питань економічного співробітництва. І, нарешті, не треба забувати підготовку до Чемпіонату Європи з футболу 2012 року, який відбудеться в Україні та Польщі. Французькі підприємства беруть участь у програмах з будівництва та розвитку інфраструктури для прийняття вболівальників під час Євро-2012.

Як би Ви охарактеризували сприйняття французами української ідентичності? Чи відчуваєте Ви певні зміни? Як би Ви їх пояснили?

Так, сприйняття змінилося. Я працював у Парижі у 1993-1996 роках, і у той час Україну ще не розглядали як незалежного гравця на міжнародній арені, як серйозного партнера. Зараз я можу констатувати справжню зміну такого сприйняття. У нас є власний голос, і це голос чують. Навіть на рівні пересічного француза Україна вже набагато більше відома, нас сприймають як повноцінну націю, а не як частину іншої нації, і треба визнати, що ще 10 років тому це було не так. Але я б сказав, що основне у сприйнятті французами української ідентичності – це визнання нашої «європейськості», нашої дійсно європейської ідентичності.

Преса часто пише про французькі інвестиції в Україну, але ніколи – про українські інвестиції у Францію. В яких галузях вони мають місце?

Рівень французьких інвестицій в Україну та українських інвестицій у Францію неможливо порівняти. На жаль, ми ще не можемо конкурувати у цій сфері, і Україна має набагато більшу потребу у французьких і взагалі іноземних інвестиціях. У 2010 році французькі підприємства інвестували в українську економіку понад 1,5 млрд. євро, у той час, як сума українських інвестицій не перевищує 1 млн. євро. Це три українські фірми, які працюють у машинобудуванні, оптовій торгівлі та туристичній сфері.

Питання вшанування пам’яті залишаються чутливими темами в Україні, передусім, що стосується Другої світової війні. Яку політику розраховує проводити Уряд України, аби події минулого не були причиною конфліктів та розколу?

Я вважаю, що історія та час дадуть відповідь на всі питання. Ця війна була трагедією для всіх, незалежно від переконань. Через 66 років необхідно уникати політизації цих подій, і разом вшанувати пам’ять загиблих.

Письменник Андрій Курков має великий успіх у Франції, багато французів, до речі, відкрили Україну, читаючи його твори. Яке місце посідає цей автор і взагалі сучасна література в реалізації української культурної стратегії за кордоном?

Цей автор, безперечно, посідає належне місце в нашій сучасній літературі, у нього багато читачів, яких приваблює його своєрідний, дещо абсурдний гумор. Загалом, українська література є досить плодовитою, вона багата на чудових авторів, таких як Оксана Забужко, Юрій Андрухович або Сергій Жадан. Ці письменники запрошують нас з блиском та чутливістю відчути лейтмотиви української ідентичності, звертаючись, разом з тим, до універсальних сюжетів. Звичайно, наша література потребує більшої підтримки. Існує справжня проблема з перекладом творів українських авторів не лише французькою, але й іншими мовами. Ось чому за кордоном наші письменники майже не відомі. Отже, я б сказав, що наразі українська література відроджується завдяки новим талантам, але дуже нерішуче і повільно виходить на міжнародну літературну арену.

Які заходи будуть запропоновані французькій публіці в українському Культурному центрі? Чи передбачено спільні заходи з асоціаціями?

Всі заходи, які відбудуться найближчим часом в Культурному центрі, будуть присвячені 20-й річніці незалежності нашої країни. 21 червня ми відкрили виставку Національного історико-культурного заповідника «Києво-Печерська Лавра» «Києво-Печерська Лавра – святиня України». Спільно з асоціацією «Проліски» організована виставка картин талановитої української художниці Ірини Ксікевич. Ми також плануємо представити відвідувачам Центру виставку «Петриківка – перлина України».

Де Ви будете 24 серпня 2011 року?

Я буду в Парижі і братиму участь в заходах, організованих Посольством разом з українською громадою на честь 20-ї річниці незалежності України. Перш за все, це покладання квітів біля пам’ятника Тарасу Шевченко і панахида у церкві Святого Володимира Великого у Парижі. Отже, я буду святкувати 24 серпня 2011 року з моїми колегами, як і 20 років тому.

«Українські перспективи», О.Купчишин, Посол України у Франції