Вже традиційно наприкінці травня українська громадськість вшановує пам'ять Головного отамана військ УНР, голови Директорії УНР Симона Васильовича Петлюри (1879-1926).

Феномен Петлюри як політика і вождя виявився під час революції,  підсилився в роки захоплення більшовиками України і став визначальним для українського руху опору. Сьогодні, як ніколи, розуміння його внеску у справу українського державотворення, його місії,  є важливим для нас, українців.

Симонові Петлюрі належить честь створення української армії як одного з наріжних каменів державності. Він став батьком української республіканської армії і відтворив  давню козацьку традицію збройної боротьби за Батьківщину. Саме на цій ниві виявилися його найкращі якості лідера нації - жертовна ідейність, непохитна воля, вміння керувати народними масами.

Українське революційне військо майже всім зобов'язане Симонові Петлюрі. Одночасно, Симон Петлюра так само майже всім зобов'язаний українським воякам. Саме військові з'їзди дали йому військове міністерство, а повстання року 1918 зробило його першою особою в армії. Боротьба з російською навалою поставила його на чолі держави.

Симон Петлюра був відважним борцем за незалежну українську державу. Його мужній образ надихав багатьох патріотів. Саме тому протягом усіх років після вбивства Симона Петлюри радянські спецслужби не переставали нищити й сліди пам’яті про нього. Навіть тут, на французькій землі, ми знаємо, відбуваються спроби наруги над місцем його поховання.

Відзначення дати його загибелі – 25 травня 1926 р. – це уклін перед пам’яттю славетного сина України Симона Петлюри, а також перед пам’яттю тих, хто йшов тим самим шляхом – перед ним і після нього; уклін перед тими, хто поклав своє життя в ім’я незалежності України.

А сьогодні, як ніколи, хочеться згадати такі його слова:

«Не сміємо своїм зневір'ям зневажити священну пам'ять лицарів, що поклали життя своє на олтар Батьківщини... Ти переможеш, Великий Народе-Мученику, і переможеш не для того, щоб підбивати під себе чужі, не наші землі, Ти переможеш для спокійного будування могутньої Держави Української, для щасливої праці поколінь майбутніх... Після ганебної віковічної неволі, після страшного божевільного лихоліття. Ти переможеш, Народе-Лицарю, і в Державі своїй незалежній установиш волю святу для всіх народів, що живуть на розкішних землях Твоїх».

Із Звернення до Українського народу з нагоди п’ятої річниці проголошення незалежної української держави, 22 січня 1923 р.