— Яка Ваша позиція щодо ролі НАТО сьогодні? Які мотиви призупинення процесу вступу України до НАТО?

— Відповідаючи на Ваше запитання, я особливо хотів би наголосити, що після довгого періоду напруженості та невизначеності в питанні розвитку внутрішньополітичного життя в Україні, що суттєвим чином впливало на ефективність реалізації зовнішньополітичних пріоритетів нашої держави, президентські вибори сприяли політичній стабілізації в Україні. Керівництво нашої держави активно вживає конкретних заходів для відновлення економічного зростання. Сьогодні Президент, Уряд та Парламент України демонструють спільні наміри до консолідації зусиль у напрямку реалізації вкрай важливих реформ, яких потребує українське суспільство. Керівництво країни проводить політику прагматичного співробітництва з нашими європейськими партнерами. Мені б хотілося у цьому зв’язку підкреслити два важливих принципи діяльності нової української влади: з одного боку – прагнення і рішучість залишатися вірною наданим зобов’язанням, а з іншого боку – намагання уникати тих обіцянок, яких ми не можемо реалізувати. Ми хочемо відійти від політичних декларацій та наповнити співробітництво конкретним змістом.

Ми з упевненістю можемо стверджувати, що послідовність, передбачуваність і конструктивізм у відносинах з іноземними партнерами стануть запорукою успіху для розвитку нашої держави. Тому ми готові дотримуватися цих принципів і у відносинах з НАТО. Ми не маємо наміру згортати співробітництво з НАТО, досягнутий рівень якого є вагомим чинником стабільності й безпеки у світі. Навпаки, ми продовжуватимемо наповнювати наше особливе партнерство з Альянсом реальним змістом.

На сучасному етапі наш євроатлантичний порядок денний передбачає продовження широкомасштабних політичних, економічних, безпекових та оборонних реформ, зокрема в рамках реалізації Річних національних програм співробітництва Україна – НАТО (РНП), реалізацію проектів практичного співробітництва у подоланні традиційних та нових викликів і загроз, забезпечення відкритості діалогу України з НАТО. Комісія Україна-НАТО, у рамках якої функціонують робочі групи, залишається головним механізмом розвитку двостороннього діалогу між Україною та НАТО. Не менш важливим для нас є і співробітництво в невійськових сферах, зокрема, в рамках програми НАТО „Наука заради миру та безпеки”, в природоохоронній галузі, в подоланні наслідків катастроф природного характеру.

Україна зацікавлена в збереженні динаміки політичного діалогу та практичного співробітництва з Альянсом. У той же час ми маємо намір відмовитись на певний період від спроб форсованого вступу до військово-політичних об’єднань та проведення референдумів з цього питання. Іншими словами, ми пропонуємо застосовувати “партнерську формулу співробітництва” з НАТО без прискорення прийняття будь-яких остаточних рішень, у тому числі стосовно членства в Альянсі.

Основними чинниками, які призвели до перегляду акцентів співробітництва з НАТО, є низький рівень підтримки громадськістю та політичними силами курсу на вступ до НАТО, необхідність дотримуватися на цьому етапі більш зважених і реалістичних підходів, які б підтримувалися більшістю громадян України та не провокували внутрішньополітичних протиріч, не загострювали відносини України з її ключовими міжнародними партнерами і не ставали на заваді укріпленню нашою державою свого статусу в європейській спільноті. Адже ні для кого не буде новиною те, що сьогодні переважна більшість населення України не підтримує ідею вступу до НАТО, в той час, як приєднання нашої держави до ЄС знаходить підтримку більшості українських громадян та політичних кіл.

Ми задоволені, що такий прагматичний підхід знаходить розуміння з боку наших партнерів по Альянсу та був повністю підтриманий стороною НАТО під час останніх засідань Комісії Україна–НАТО у березні та червні 2010 року, а також у ході останніх візитів в Україну офіційних представників цієї організації. Рішення Президента та Верховної Ради України щодо проведення в нашій державі у цьому році міжнародних військових навчань розглядається партнерами по Альянсу як прояв політики послідовності та виконання взятих зобов’язань перед міжнародними партнерами.

Ми залишатимемося відданими Хартії про особливе партнерство, Декларації про доповнення до неї, зберігаючи досягнутий рівень співробітництва з НАТО та продовжуючи реалізацію діючих програм і проектів. Таким чином, Україна розвиватиме подальше співробітництво з НАТО настільки, наскільки це відповідатиме національним інтересам нашої держави, а також викликам європейської безпеки та стабільності.

— Які пріоритети Вашої країни на міжнародній арені? Зокрема, яка позиція України стосовно Європейського Союзу, а також перебігу подій у кавказькому регіоні?

— Після проголошення незалежності Україна завжди позиціонувала себе як країна з європейським покликанням, що поділяє європейські демократичні цінності і прагне стати частиною європейської родини. Наша зовнішня політика послідовна: це інтеграція у європейський політичний, економічний і правовий простір з метою повноцінного вступу до ЄС. До речі, цей ключовий принцип зовнішньої політики України закріплено у Законі «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики України». Цей Закон, прийнятий Парламентом 1 липня 2010 року і підписаний Президентом України 15 липня, є ключовим етапом у процесі зміцнення ролі нашої країни на міжнародній арені.

Згідно з цим законом, одна з найважливіших засад політики України полягає у посиленні економічної складової. У цьому контексті торговельне, наукове, технічне, інвестиційне співробітництво, взаємини у сфері модернізації та інноваційного розвитку набувають особливого значення.

Україна також розуміє необхідність відновлення партнерських та дружніх відносин з Росією. Немає альтернативи партнерству з нашим сусідом. Але неодмінно треба підкреслити, що це співробітництво не буде поглиблюватися за рахунок національних інтересів України.

Це саме стосується й продовження нашого партнерства зі Сполученими Штатами. Ми розраховуємо на їхню підтримку реформ, про що свідчить нещодавній візит Державного секретаря США Х.Клінтон в Україну.

Як я вже казав, європейська інтеграція залишається ключовим пріоритетом зовнішньої політики нашої держави, що закріплено у Законі «Про засади зовнішньої і внутрішньої політики України». Для нашої країни європейська інтеграція є шляхом до здійснення повноцінних глибоких реформ у соціальній та економічній сферах. Ми б хотіли модернізувати нашу країну, спираючись на європейські стандарти та цінності.

Порядок денний відносин Україна-ЄС передбачає логічне завершення процесів, що тривають. Йдеться, зокрема, про успішне закінчення переговорів щодо Угоди про асоціацію, забезпечення взаємовигідного доступу до ринків України та ЄС у контексті створення зони вільної торгівлі та розробки Плану дій, виконання якого Україною дозволить запровадити безвізовий режим.

Ми розглядаємо Францію як рушійну силу нашої інтеграції у Європейський Союз і сподіваємося, що Франція продовжуватиме надавати нам свою ефективну підтримку. Саме під час французького головування в ЄС було досягнуто якісних змін у відносинах між Україною та ЄС. По-перше, йдеться про рішення укласти Угоду про асоціацію. «Якість та амбітний характер» цієї Угоди залишаються абсолютним пріоритетом для України, спрямованим на наближення України до ЄС на принципах політичної асоціації та економічної інтеграції.

Ми розглядаємо сприяння Франції зближенню України з Європейським Союзом, зокрема, в контексті успішного просування наших переговорів щодо Угоди про асоціацію, а також підтримку інтересів України у розбудові архітектури європейської безпеки та наданні Україні гарантій безпеки, як надзвичайно важливу складову двосторонніх відносин між нашими країнами. Франція продовжує бути одним з основних політичних та економічних партнерів України у Європі. Це партнерство знаходить свої конкретне втілення у Дорожній карті двосторонніх відносин. Ми сподіваємося, що Дорожня карта на найближчі роки матиме ще більш амбітний характер і допоможе нашій країні виконати критерії вступу до ЄС.

Нове українське керівництво докладає всіх зусиль для просування на шляху реформ, що є запорукою успішної інтеграції нашої країни у Європейський Союз. Україною вже здійснено кілька конкретних кроків у цьому напрямку. Я маю на увазі ті ухвалені останнім часом нормативно-правові акти, які відповідають стандартам та нормам ЄС і сприяють наближенню України до ЄС. Йдеться про прийняті закони про державні закупівлі, функціонування ринку природного газу, про захист персональних даних та приєднання України до відповідної Конвенції РЄ. Завдяки встановленій політичній стабільності та злагодженій роботі державних органів в Україні, у порівнянні з минулими роками, сьогодні ця робота здійснюється на системній основі. Я з задоволенням можу сказати, що такий підхід підтримується нашими французькими колегами.

Намагання штучно встановити конкретну дату європейської інтеграції України виявилися безпідставними. У 90-х роках «було встановлено», що Україна має вступити в ЄС у 2007 році. Чи ця мета була досягнута? Ні. Навпаки, було створено підґрунтя для невиправданих очікувань з боку українських громадян. Але зараз ми концентруємося на здійсненні нашої домашньої роботи, досягненні Копенгагенських критеріїв членства в ЄС, а також збільшенні до нас довіри з боку європейських партнерів. Тому, на мою думку, дата членства стане більш чіткою, щойно наша країна відповідатиме цим критеріям.

На нашому євроінтеграційному шляху ми намагатимемося втілити у життя прагнення наших громадян. Наші підприємці успішно роблять бізнес в Україні, і ми також спробуємо відкрити для них європейський ринок. Наша стратегія передбачає створення економічного підґрунтя для політичної інтеграції України в ЄС. Україна хотіла б отримати реальний доступ до ринку ЄС у всіх ключових галузях, насамперед, сільському господарстві та ринку послуг, що передбачає також поширення на нашу країну права на заснування компаній та пересування людей. З іншого боку, Україна розглядає створення зони вільної торгівлі не лише у контексті інтеграції у внутрішній ринок ЄС, але також як потужний інструмент прискорення системних внутрішніх реформ країни.

Одним з найважливіших питань з точки зору українського громадянина залишається усунення так званого «візового муру», який розділяє нас з розширеним ЄС. Свобода пересування є однією з основоположних європейських цінностей, і тому ми прагнемо, щоб наші громадяни більше знали про ЄС та могли вільно відвідувати європейські країни.

У діалозі з ЄС Україна завжди наголошує на необхідності врегулювання всіх без винятку «заморожених» конфліктів виключно мирним шляхом на основі міжнародного права, поваги до територіальної цілісності та суверенітету держав у міжнародно визнаних кордонах. Досвід врегулювання конфліктних ситуацій, які мали місце на європейській території, зокрема на Балканах, в Грузії, Нагорному Карабасі, Придністров’ї, підтвердив малоефективність існуючих механізмів та важливість удосконалення системи європейської безпеки. Зокрема, йдеться про посилення механізмів превентивної дипломатії, встановлення єдиних правил щодо визнання або невизнання самопроголошених утворень з урахуванням усього комплексу причин, які призвели до такого розвитку подій, та можливих наслідків для підтримання миру й безпеки в регіоні.

— У чому полягає Ваша концепція неприєднання? Ви думаєте, що такий статус є в цілому найбільш прийнятним для тих регіонів світу, в яких відбувається протистояння між двома потужними державами?

— Я не знаю, чи можу назвати нашу політику «політикою неприєднання». Йдеться скоріше про «позаблоковий» статус, який передбачає неучасть нашої країни у військово-політичних блоках. Я вважаю, що багато політиків та економістів в Україні та за кордоном поділяють думку, що міцна економічна база і політична стабільність є основою безпеки кожної країни. Згідно з цією логікою, усунення негативних явищ в українській економіці та повернення на шлях економічного зростання та процвітання визначені Президентом, Урядом та новою парламентською коаліцією як пріоритетні завдання. Спроби стрімкого приєднання нашої держави до НАТО не увінчалися успіхом, проте призвели до внутрішньополітичних чвар та політичної нестабільності. Причина таких невдач зумовлена не тільки стриманим ставленням окремих провідних країн Альянсу щодо прискореного вступу України до НАТО, але, насамперед, відсутністю підтримки цієї ідеї серед населення та негативного сприйняття з боку Росії. Відновлення добросусідських та взаємовигідних відносин з нашим сусідом вже на даному етапі показує свою ефективність з точки зору економічної безпеки України. Саме у цьому контексті Україна розглядає свій «позаблоковий» статус. У статті 11 Закону «Про засади внутрішньої та зовнішньої політики України» наголошується на «пріоритетності участі у вдосконаленні та розвитку європейської системи колективної безпеки, продовженні конструктивного партнерства з НАТО та іншими військово-політичними блоками з усіх питань, що становлять взаємний інтерес».

Такий статус обрано керівництвом української держави виходячи з реалій сприйняття ситуації як всередині країни, так і її зовнішньої діяльності. Інші держави мають право наслідувати цей шлях. Але під час прийняття рішення з цього питання потрібно брати до уваги весь комплекс факторів, які впливають на забезпечення країною питання власної безпеки.

«Дипломатія» (Франція), О.Купчишин, Посол України у Франції